Він — знаменитий чоловік, він — легенда кіно. Його знають мільйони. Блиск софітів і аплодисменти — звичний супровід його життя. Крейґ не відразу помітив, коли й чому все це зникло. Швидкоплинні інтриги, дріб’язкові вчинки та компроміси, випадкові й невипадкові ігри із совістю — за цим усім талант і успіх чомусь відійшли на задній план. Настав час розбиратися з добром і злом, долати кризу середнього віку, пізнавати біль та прозріння — щоб або примиритися з реальним станом речей, або почати все із чистого аркуша.

   Насправді зброя не здатна вбити. Поки вона лежить у шухляді чи в арсеналі, це звичайний предмет, такий самий, як ложка чи ручка. Зброя — лише інструмент. Знаряддям убивства вона стає тільки тоді, коли опиняється в руках убивці. Рейвен ніколи й нікому не хотіла завдати шкоди. Але вона — бомба сповільненої дії. Те, що зберігає її пам’ять, здатне занурити світ у кровопролитну війну. Або врятувати сотні невинних життів. Рейвен — смертельна зброя. Усе залежить від того, до чиїх рук вона потрапи…

   У ранньому дитинстві вона намалювала на стіні двері й несподівано… увійшла в них, уявивши собі вихід в іншу реальність. Відтоді життя багато разів намагалося зламати її: сповнена трагедійними подіями юність, загибель кращого друга, зрада, врешті — кар’єра і гроші… Та в найскладніші миті життя вона малювала на стіні двері й проживала ще одне коло реальності, яка не відступає від нас навіть у снах.

   Це був звичайний робочий ранок, і Тельмі ніколи було слухати сина-підлітка Луї. А він хотів поділитися найважливішим: Луї уперше закохався. Але робота попри все. Робота, яку незабаром вона зненавидить і з якої звільниться, бо її єдиний син потрапив під колеса вантажівки і опинився у комі. Якщо протягом місяця він не прийде до тями, його відключать від апарату підтримки життєдіяльності. Тельма почувається винною у тому, що сталося. Луї — найдорожче, що в неї є. Тільки диво може повернути його до життя… У кімнаті сина жінка знаходить його щоденник. У ньому — список мрій Луї. Усе, що він хотів би зробити у своєму житті. Тельма має здійснити їх усі — це єдине, що вона може зробити для сина…

   Поезія Сергія Жадана давно стала своєрідною візитівкою сучасної української літератури. Ця книга – 10 поетичних збірок під однією обкладинкою – найповніше на сьогодні видання творів найулюбленішого українського поета. Плисти на хвилях літер, пірнати у вир слів, жадібно хапати повітря й слухати. Вірші, від яких хочеться плакати, радіти, співати, сміятися й думати.

   Болючі спогади своїх батьків-емігрантів про такі несумісні речі, як дитинство, війна й Голокост, сучасний австралійський письменник Маркус Зузак поклав в основу історії про маленьку дівчинку Лізель Мемінґер, яка в страшні роки Другої світової, навчившись читати за посібником гробаря, збагнула силу Слів і, втративши все інше, вижила — завдяки лише цій силі.

   Шей занадто любила молодшого брата. Заради нього вона ладна піти на все. І коли Каден захопився наркотиками, дівчина сіла до в’язниці замість нього. Дрю обожнював свою дружину. Родина була для нього всім. А потім він утратив кохану. Усе, що в нього лишилося, — діти. І Шей, яку він випадково зустрів у церкві. Жінка, яка пережила біль утрати і вірила в те, що зможе почати життя заново.    У них багато спільного: обоє потребують підтримки та розуміння. Щира дружба поступово переростає в щось значно сильніше. Доки одного дня Каден не повертається, щоб стати на шляху Дрю та Шей. Щоб подолати всі випробування й вибороти право на щасливе майбутнє, герої повинні мати незламні почуття й мету, за яку варто боротися. І для цього будь-яка мрія згодиться.

    Станіслав та Софія Потоцькі.
    Він — польський магнат, представник знатного роду Потоцьких, патріот, якого наречуть зрадником. Вона — одна з найгарніших жінок Європи, фаворитка могутнього Григорія Потьомкіна. Він подарує їй палаци і парки, нині перлини українського культурного надбання, з-поміж яких славетна “Софіївка”. Вона йому — друге народження. Історія їхнього кохання розгортається на тлі політичних колізій кінця ХVІІІ ст. між Річчю Посполитою та сусідніми державами.

    Інколи довга подорож до мрії насправді є мандрівкою до себе. І все, що в ній потрібно, – це 80-літровий рюкзак-компаньйон, сміливість і усмішка. Автобіографічна розповідь у режимі наживо перенесе в суворі кавказькі країни, небезпечні ситуації, несподівано щасливі фінали і неймовірний колорит Індії. Дорога як наркотик, світ як мапа пригод, а людина у ньому як найбільше відкриття.
   Книжка-мандротерапія.

   Марина Гримич у своєму новому романі “Вугледар – 2099” зазирає в наше майбутнє. Принаймні так їй здається. А як воно насправді – не знає ніхто. Адже з кумедного прогностичного сюжету виринають добре впізнавані реалії, характери і звички.
   Дія роману розгортається не в Києві і навіть не у Львові, а у двох непримітних, на погляд сучасного обивателя, локусах. Перший – Вугледар. Сьогодні це маленьке, чисте і миле шахтарське містечко в Донецькій області, а в майбутньому – університетський і технологічний центр світового значення і надсучасна міська агломерація. Друге місце дії – Піски Удайські: нині це скромне сільце в Полтавській області, але в майбутньому йому доведеться рятувати, щоправда, в дуже оригінальний спосіб, репутацію України.

   Діана, Тамара і Наталя, вирвавшись із провінції, приїжджають до Києва. Для кожної це шанс вибороти щасливе життя без поневірянь і скрути. Знайомство із солідним агентом клініки сурогатного материнства Жорою обіцяє світлі перспективи і майбутнє мрії. Наталя закохується в Жору, не підозрюючи про справжні наміри чоловіка. Тамара виношує дітей для українських родин, поки її мати не долучається до такого “легкого” заробітку. А Діана стає сурогатною матір’ю для пари американців. Народивши, вона допомагає транспортувати двійнят Андре і Софі на інший континент, проте її кидають у чужому аеропорту без грошей і документів. Діана мусить боротися за виживання й повернути те найдорожче, чим хотіла легковажно заплатити за фальшиве щастя, — своїх дітей…

   Трагічна аварія, у якій гине п’ятирічний Джейкоб, докорінно змінює життя багатьох людей, адже причетні до неї їдуть геть, навіть не зупинившись. Так, з місця події можна втекти, але як утекти від минулого? Це питання не дає спокою ні матері загиблого хлопчика, ні винним в аварії, ні поліцейським, що, розпочавши розслідування, кружляють хибними шляхами. Тільки зупинившись і поглянувши минулому в очі, герої роману отримують те, чого прагнуть: покарання для винних і звільнення від тягаря провини для решти.